Займаєтеся танцями?

ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКА ПРОГРАМА

Самба - з’явилася в Бразилії. Її танцювали і продовжують танцювати зараз як фестивальний танець під час вуличного фестивалю і святкувань. Вперше з’явився в США на Бродвеї в п’єсі під назвою “Вуличний карнавал” в кінці 20-х років.
Самбу часто називають “південноамериканським вальсом”, ритми самби дуже популярні і легко видозмінюються, утворюючи нові танці - ламбаду, макарену. Різні варіанти самби - від байона (Baion або Bajao) до Marcha танцуются на карнавалі в Ріо-де-Жанейро. Дійсний характер самби - це веселість і флірт, загравання один з одним, що супроводжується рухами стегон з різними інтерпретаціями.
Якщо ж цього немає, самба втрачає дуже багато що.Самба має дуже характерний ритм, який висунутий на передній план для його кращої відповідності національним Бразильським музичним інструментам. Спочатку він називався tamborim, chocalho, reco-reco і cabaca. Ритмічний національний Бразильський танець Самба нині упевнено увійшов до програми сучасних Бальних Танців.
Самба включає характерні латинські рухи стегнами, які виражені “Samba Bounce” пружинячим рухом. найбільш розвинений по складності ритмів і майже ніжної окремо фігури танець, в якому рухи стегон грають ключову роль - генерування ритму.

Румба - це танець африканських негрів, привезених на Кубу в кінці минулого століття. Танець підкреслює рухи корпусу, а не ніг. Складні ритми, що накладаються один на одного, вистукують горщиками, ложками, пляшками... були важливіші для танцю, чим мелодія. Назва "Rumba" можливо походить від назви танцювальних груп в 1807 році - " rumboso orquestra ", хоча в Іспанії слово "rumbo" означає "шлях", а "rumba" - "купа мала", і "rhum" - це сорт лікеру, популярний в Карібському басейні, при цьому будь-яке з цих слів могло використовуватися для опису цього танцю. У сучасному танці багато хто з основних фігур несе в собі стару історію спроби жінки домінувати над чоловіком за допомогою жіночої чарівливості. Під час танцю завжди є елемент, коли партнерка "дратує" партнера і потім тікає, чоловік спочатку спокушається, а потім відсилається. На пристрасні еротичні рухи партнерки партнер виражає через у відповідь рухи - бажання володіти нею і спроби довести свою мужність через фізичне домінування, які, як завжди, терплять крах.
Румба - дух і душа латиноамериканської музики і танцю. Чарівні ритми і рухи тіла роблять румбу одним з найбільш популярних бальних танців.

Ча-ча-ча - В 1952 р. відомий англійський викладач бальних танців П”єр Лавел відвідав Кубу і побачив оригінальний варіант танцювання румби з додатковими кроками, відповідними ударами в музиці, коли ритм задається ударами кастаньєт, барабанів з трьома акцентованими „клацаннями”.
Повернувшись в Англію, він почав викладати цей варіант як окремий новий танець. Назва танцю можливо походить від іспанського „Chacha“ – „няня” або „сhachar“ – „жувати листя коки”, але найбільш ймовірним є походження від назви веселого швидкого кубинського танцю „Guaracha“, а також від співзвучності з ударами відповідних музикальних інструментів під час шассе.
Сучасний танець ча-ча-ча виконується в ритмі 120 ударів за хвилину. Кроки робляться на кожен удар, з сильними рухами бедер, коліна випрямляються на кожному кроці.
Під час танцю пари повинні передати веселий і безтурботний характер, на відміну від ліричної румби. Якщо румба – це процес зваблення і переживання, то ча-ча-ча – це шаленість ритму і непередбачуваність рухів.

Джайв - Танець джайв з’явився в ХIX столітті на південно-сході США, при чому одні вважають, що від походить від танцю чорношкірих переселенців, а інші - що це військовий танець індіанців-семинолів на Флориді (навколо спійманого блідношкірого або його тіла).
Слово „Jive“подібне на південно-африканське слово „Jev” – „говорити не думаючи”. Також „Jive“ має подібне значення у африканському слензі: „обман, хитість”.
В 1880-ті танець вже був конкурсним – його танцювали чорношкірі на півдні США. За перше місце у такому конкурсі переможець нагороджувався призом, яким найчастіше був пиріг, тому танець ще був відомий як „Cakewalk” (пиріжкова прогулянка).
На початку розвитку сучасної техніки танцювання джайву у 30-х роках ХХ століття його вважали винятково молодіжним, з часом він видозмінювався у свінг, бугі-вугі, твіст, хастл та ін.
Під час змагань танцюристи намагаються показати, що після чотирьох попередніх танців вони ще не втомлені, однак джайв – останній танець досить складний до виконання, оскільки дуже відрізняється по характеру і техніці від інших танців

Пасадобль - Назва „Paso Doble“ по-іспанськи означає „два кроки”.
Пасадобль був одним із багатьох іспанських народних танців, пов’язаних з різними аспектами іспанського життя. Частково пасадобль заснований на процесі кориди (бою биків) Танцюристи пасадобля зображають тореро і його плащ, характер музики відповідає процесії перед коридою.
Танень має три музикальні акценти:
Перший акцент складається з двох частин – фанфари про початок кориди і парад учасників.
Другий – битва бика з тореадором.
Третій акцент – святкування перемоги тореадора над биком (або навпаки).
Пасадобль - типовий чоловічий танець, основний акцент в якому робиться на рухи партнера – тореадора, а партнерка, як і в європейських танцях, просто слідує за ним, зображаючи його плащ.Основна відмінність пасодобля від інших танців полягає у позиції корпуса танцюючого з високо здійнятими грудьми, широкими і опущеними плечима, чітко зафіксованим положенням голови, у деяких рухах і позиціях, нахиленою уперед і донизу. Така постава статури у танці відповідає характеру рухів матадора.
Взагалі увесь набір рухів можна інтерпретувати як бій матадора з биком. Вагу тіла танцюючого перенесено вперед, притому, що більшість кроків робиться з каблука.
Пасодобль є особливим танцем, адже для створення збільшеного акценту, використовуються додаткові удари підборами черевиків по паркету

ЄВРОПЕЙСЬКА ПРОГРАМА

Повільний вальс - Вальс було привезено в США в середині ХІХ століття. Темп Віденського Вальсу був достатньо швидким, і незабаром композитори почали писати музику, яка була набагато повільніша. Від цієї музики розвинувся новий стиль вальсу, який ще називали Бостоном, з більш повільними поворотами, більш розтягненим рухом.
Приблизно в 1974 році в Англії творився дуже впливовий „Бостонський клуб” і водночас почав формуватися новий стиль танцю – англійський, який потім отримав назву Повільний Вальс. Однак таким же фешенебельним як і танго танець став тільки після 1922 року.
Дивно, однак те, що раніше танцювали пари в Вальсі Бостон значно відрізняється від того, що ми виконуємо сьогодні. Відразу після І Світової Війни Вальс стрімко змінюється. В 1921 році було вирішено, що основні кроки повинні бути такими: крок, крок, приставка. В 1926-27 рр. Вальс було значно удосконалено. Основні кроки були змінені на: крок, крок в сторону, приставка, в результаті чого з’явилося більше можливостей для розвитку фігур. Вона були стандартизовані Імперським Об’єднанням Викладачів Танцю (ISTD).

Танго - На початку танго було енергійним танцем із категорії танців фламенко в Іспанії. З іспанським завоюванням Південної Америки, танго разом із іншими народними іспанськими танцями було завезено поселенцями в Аргентину.
Вперше танго в його сучасній формі виконувалося в гетто Буенос-Айроса – „Barria Las Ranas“. Однак дорога танго не була посипана трояндами. У цього танцю завжди було більше противників, аніж прибічників. Особливо проти виступали французькі єпископи. Вони вказували на недопустимі обійми під час танцю і на його надто емоційний характер. Ті, хто танцювали танго, піддавали свої душі гріховному випробуванню і могли бути позбавлені святого причастя.
В 1924 р. лікар Бохем із Нью-Йорку навіть виявив нову хворобу – „The tango foot“ (криві ноги).
30 травня 1915 року в газеті „New York Times“ виходить стаття із назвою „The tango-danger is bigger than german imperialism“ (Небезпека танго більша, ніж німецький імперіалізм).
В 30-ті роки в Парижі в танець було внесено суттєві зміни: позиція стала більш бальною і танець набув акцентованого характеру. Візуальний акцент перемістився з ніг на голову і рухи тіла та рук, при цьому окремі акценти в ногах збереглися, але танцюються набагато рідше.

Віденський Вальс - Основні суперечки викликають дві версії про походження танцю – німецька (в Англії довгий час називали його „німецький вальс”, і французька, точніше французько-італійська.
Очевидно тільки одне - віденський вальс точно не з Австрії, а називають його так, оскільки пік популярності він пережив на початку ХІХ століття в Відні під музику Штрауса.
Танці подібні на вальс вперше виконувались в Парижі в 1775 році.
В 1812 р. танець з’являється в Англії під назвою „німецький вальс” і викликає велику сенсацію, досягши піку популярності в 1816 р.
Розгніваний лорд Байрон в 1813 році, побачивши свою дружину в обіймах товариша на недопустимій віддалі, писав: „Дорослий джентльмен коливається з дамою немовби на качелях, при цьому вони швидко обертаються на зразок майських жуків насаджених на одне шило”.
Сучасний Віденський Вальс виконується в ритмі близько 180 ударів за хвилину з обмеженим набором фігур: change steps, hesitations, hovers, passing changes, natural and reserve turns, переміщення в центр і повороти (Fleckerls), що переходять в contracheck.

Повільний Фокстрот - Існує версія, що назва танцю походить від слова „fox” - „лисиця”, оскільки вона має надзвичайну ходу серед тварин, коли кроки робляться по одній лінії.
Більш швидкий танець подібного тину називався „one step” або „two step“ у вікторіанську еру в західному суспільстві.
Насправді ж сучасну версію танцю придумав влітку 1914 р. актор водевілю американець Гаррі Фокс, справжнє ім’я якого Артур Каррінгфорд. Фокстрот став частиною вистави „Jardin Dance“, яку було поставлено на даху Нью-Йоркського театру. Під час свого виступу Гаррі Фокс демонстрував кроки риссю (trotting) під музику ragtime, і глядачі назвали його танець „Fox’s Trot“ (пізніше „s” кудись випало, а назва залишилась).
До 1925 року танець став дуже популярним і призвів до революції в європейських танцях – стопи почали ставити паралельно, тоді як до цього використовувалась тільки виворітна позиція. До 1927 року танець почали називати повільним фокстротом і основу його вже складали гладкі та м’які рухи.
Різновиди фокстроту - це peabody, квікстеп і фокстрот-розеленд. Навіть танці типу lindy hop і хастл частково походять із фокстроту.

Квікстеп - це насправді швидкий фокстрот. В 20-ті роки багато оркестрів і джазові груп почали виконувати фокстрот у швидкому темпі, плавно переходячи від урівноваженого дев”ятнадцятого століття до бурхливого ритму двадцятого.
Ті, хто вмів танцювати фокстрот на балах та вечорах були незадоволені тим, що деякі фігури неможливо стало танцювати, доводилось придумувати нові. В прогруму танцювальних вечорів, щоб попередити шанувальників „справжнього” фокстроту, танець почали включати під назвою „quick-time-foxtrot“, інколи „quick-time-steps“, і нарешті коротко - „quickstep“.
Сучасна техніка виконання танцю значно відрізняється від тієї, яку демонстрували в 20-ті роки. Стрибки, ланцюжки ходів та інші оригінальні рухи в парі потрапили у квікстеп із трьох танців - чарльстон (Charleston), шиммі (Shimmy) та Black Bottom.
Насьогодні квікстеп танцюєть
ся в ритмі 200 ударів в хвилину. Основні фігури- прогресивні кроки, шассе, повороти, та багато інших рухів запозичених, передусім, із фокстроту.

Це дуже коротко...Можна розписувати сторінками тільки один танець. Є дуже багато відомостей, нюансів і т.д... Пізніше буду добавляти по ходу.)

Тепер коротко про танець живота -

Для більшості людей танець живота - просто екзотичний східний танець, дуже красивий і еротичний. Проте, виявляється, сучасний танець живота не тільки несе в собі естетичну і духовну складову, але й надзвичайно корисний для оздоровлення.
Сьогодні відомо більше 50 видів арабського танцю bellydance (танцю живота). Існує 8 основних шкіл східного танцю: турецька, єгипетська, пакистанська, ботсванська, Таїланд, бутанська, аденська, йорданська, а також безліч дрібних шкіл. Тепер, що таке танець живота, світ знає не з чуток: клубні вечірки не обходяться без фантастичних східних ритмів, тепер кожен охочий може осягнути це мистецтво з допомогою професіоналів.
Найбільше розповсюдження в світі отримали єгипетська та турецька школи танцю живота. Саме поєднання підходів і стилів цих двох основних шкіл використовують хореографи при навчанні.
Чергування елементів арабського танцю: пластики, ударів і трясінь робить гнучкішими і рухомішими м’язи і зв’язки.
Танець живота (Belly Dance) – сучасна версія давньої форми танцю, чия історія простягається з давніх часів. Багато із його основних рухів походять від ритуалів народжуваності, свята зачаття і релігійного поклоніння Великій Матері-Богині. Протягом століть танці набували нових рухів, багато з яких запозичено із танців племен, які мандрували по всьому світу. Вони і внесли в техніку його виконання різноманітні рухи, запозичені з танців різних країн світу.
На Сході молодих дівчат навчали цьому танцю ще з раннього віку, тренуючи їх м’язи живота у підготовці до народження дитини. Більш древня історія походження полягає і тому, що танець виник для поклоніння богині, виражаючи свої емоції через ритуальні рухи.
Мистецтво танцю живота ввійшло в західний світ ще в ХІХ століття, а може і ще раніше.
3,5 тис. років тому партіархальні релігії стали домінувати і жіночий вплив ставав усе меншим, але танець живота вижив і був перетворений у розвагу. У часи Османської імперії танцівниць наймали для розваги жінок, які жили в гаремах.